During play, children can use a variety of materials. For me, safety during play comes first. So, a little boy was very sad and upset that his mother brought and handed me a tablet demonstratively, yet strictly forbade her son from using it. Well, whatever; I thought, now I am that "wicked aunt" who won't let the child play games. At first, the boy cried, pleaded, and demanded the toy from me, inventing various methods ranging from loud screaming to almost legal-sounding arguments. Then that storm passed, and he quietly began to craft something at the small table. I decided to let him calm down completely, then came up with a plan: first we would play and make some craft together, and only afterward would there be the tablet. After a while, the boy invited me to dinner, even though it was still daytime. My head was hurting terribly, but no one was to blame except the fact that I hadn't taken my medicine. Still, it was very lovely. We ate from toy tableware, drinking water from toy cups. Then the boy gathered the dishes and washed them under running water. My ideal dinner. It was so sincere and natural that I couldn't help but smile, even though I felt a heavy stone pressing against my forehead. Then we chose a creative task. "What would be an interesting task for you? Drawing? Making a color paper collage? Or working with clay?" "I want to sew!" said the boy decisively, looking at me through his glasses. "Alright, and what shall we sew? A gift for mom?" I gathered scraps of red felt, a yellow needle, and some bright red beads I had recently bought. "How strange that a child wants to sew of all things," I thought while gathering the supplies, once again worrying whether he might accidentally prick his little fingers. I cut out a few red and pink hearts for him, and he joined them together as he saw fit, sewing on the red beads. Three bright brooches turned out. "This is my creative work, this one is for mom, this one is for her boyfriend, and this is for me. And do you know that my dad is at war?" "Well, let's sew something for him too." "I'll write him a letter." The boy drew a wonderful picture and signed it, wishing his dad health, glory, and victory. How many children nowadays experience precisely these moments of pure love for their parents who are far away. I took a photo of this shadow because it is a world of fairy tales that I love so much. In my fairy tale, children are happy; there is no cruelty, malice, or deceit. My fairy tale is always with me, guarded deep inside. Yet working with children is sincere; they can echo their parents' words, but children either love or hate, they speak their minds or what hurts them the most. At that moment, we existed in the same world, having dinner with toy dishes, searching for funny shadows, sewing original little hearts, and drawing letters for those far away. When he finally got the tablet, the room suddenly felt empty. He was already in another digital world. Then we waited for his mother, and afterward, I went home. I know that I did everything to be a good employee of a large company that simply cannot tolerate my firm personal boundaries and my love for what I do. Thank you for your attention. This is my entry for the shadow hunters contest.
Під час гри діти можуть користуватися різними матеріалами. Для мене на першому місці важлива безпека під час гри. Отож, хлопчик дуже сумував, що мама принесла і передала мені демонстративно планшет, але заборонила ним користуватися своєму синові. Ну, таке, я подумала, тепер я та зла тьотя, яка не дає гратися дитині у ігри. Спочатку хлопчик плакав, просив, вимагав, в мене іграшку. Він придумував різноманітні методи від сильного крику до майже юридичної лексики. А потім той шторм зник і він почав щось майструвати за столиком. Я вирішила дати йому повністю заспокоїтися, потім створила такий план, що спочатку пограємося, якусь виготовимо творчість, а тоді буде планшет. Через якийсь час хлопчик мене запросив на вечерю, хоч насправді ще був день. Мене страшенно боліла голова, але ніхто в тому не винен, окрім того, що я не взяла собі ліків. Це було дуже приємно. Ми їли з іграшкового посуду печиво, пили воду з іграшкових чашок. А потім той хлопчик зібрав посуд і помив його під водою. Моя ідеальна вечеря. Це було настільки щиро і природньо, що я змушена була посміхатися, хоч в мене на лобі відчувалося важке каміння. А потім ми обирали творче завдання. -Що для тебе буде цікавим завданням? Малювати? Створювати аплікацію з кольорового паперу? Чи з пластиліну? -Я хочу шити!- ствердно сказав хлопчик і подивився на мене крізь свої окуряри. -Добре, а що будемо шити? Подарунок для мами? Я взяла шматки червоно фетру, жовту голку і нещодавно куплені яскраві червоні бусини. "Так дивно, що дитина хоче саме зайнятися шиттям", думала я збираючи приладля і знову за те, щоб він часом не поколов пальчики. Я вирізала йому кілька червоних і рожевих сердечок, а він з'єднав їх на свій розсуд і нашивав зверху червоні бусинки. Вийшли три яскраві брошки. -Це моя творча робота, це для мами, це для її хлопця, а це для мене. А ви знаєте, що мій тато на війні? -То давай йому також щось зшиємо. -Я напишу йому листа. Хлопчик намалював чудовий малюнок і підписав, що бажає татові здоров'я, слави і перемоги. Як багато дітей зараз переживають саме ці моменти чистої любові до батьків, які зараз далеко. Я зробила фото цієї тіні, бо це світ казок, який я дуже люблю. В моїй казці щасливі діти, де нема жорстокості, підступності і брехні. Моя казка завжди зі мною, я її бережу в середині себе. Але робота з дітьми щира, вони можуть повторювати дії батьків. Але діти або люблять тебе, або ненавидять, вони говорять те, що думають, або те, що їх болить найбільше. Тоді ми в одному світі, вечеряємо з іграшкового посуду, шукаємо смішні тіні, шиємо оригінальні сердечка і малюємо листи для тих кого любимо і хто далеко. Коли він отримав планшет, то стало наче порожньо в кімнаті. Він був вже у іншому - цифровому світі. А потім ми чекали на його маму, а потім я поїхала додому. Я знаю, що я зробила все, щоб бути хорошим працівником великої компанії, яка просто не терпить моїх міцних кордонів і моєї любові до того, що я роблю. Дякую за увагу, це моя робота на конкурс мисливців за тінями.
My personal reflections on life, family, and the choices we make. Written in my native Ukrainian, translated and adapted into English for the Hive community with the help of an AI assistant. Photos taken on my personal smartphone during this meeting. Photos from my personal gallery on my phone were used. Thank you for your attention and visit.
