У контексті останніх днів, гадаю, не лише мене переслідує історичне дежавю. Нові зустрічі в Мюнхені, намагання вкотре зупинити/примирити аґресора, підписання нових папірців тощо. Історія завжди намагається нас чомусь навчити. Але ті, хто не хочуть засвоювати уроки минулого (заграючи з диктаторами), робити відповідні висновки і рішучі кроки, як правило, змушені ставати на ті самі граблі знову. Така собі перездача свого часу проваленого іспиту. І от уже сьогодні ми всі є свідками подальшого розвитку сценарію. Тільки відмінність у тому, що це не кадри з фільму, а наша реальність. І все відбувається, на відміну від того ж таки 1938 року, у прискореному чи, як нині кажуть, турбулентному режимі.
The movie follows three close friends – Hugh Legat (George MacKay), Paul Von Hartman (Janis Niewohner) and Lenya (Liv Lisa Fries) Source
На вихідні я переглянула історичну драму «Мюнхен. На порозі війни» Крістіана Швохова за сценарієм Бена Пауера, щоб ще раз нагадати собі події далекого 1938 року. Ясна річ, ми вже давно не «на порозі», бо в Україні гібридна війна точиться вже вісім років, і українці якось у цій фантасмагоричній реальності продовжують жити і воювати (хто де і як, адже нам не вперше). Але ремінісценції з 1938 року на тлі 2022 року доволі показові.
Сюжет. Британський дипломат Х'ю Легат напередодні Другої Світової війни їде до Мюнхена на надзвичайну конференцію, як і його колишній друг з Оксфорду — німецький дипломат Пауль фон Гартман. Кілька років тому вони розійшлися через суперечку щодо політики Адольфа Гітлера, а тепер їх об'єднує спільна мета — запобігти підписанню славнозвісної «мюнхенської угоди». Британський прем'єр-міністр Невілл Чемберлен відчайдушно шукає мирного рішення, у той час, як Адольф Гітлер готується до вторгнення в Чехословаччину. Коли починаються закриті переговори у Мюнхені, старі друзі — Х'ю та Пауль — опиняються в самому епіцентрі подій.
Я не знаю, як цей фільм сприйняла і відчула та частина населення світу, якій пощастило мати нормального сусіда. Напевно, здебільшого як екранізацію світового бестселера «Мюнхен» Роберта Харріса чи просто як добре знятий історичний фільм. Але я, дивлячись цю драму, прагнула здійснити стрибок у минуле, аби, пройшовшись вуличками тодішніх Лондона і Мюнхена, відчути те наелектризоване повітря, яке добряче на всіх тиснуло. Достатньо було запалити сірник, і все вибухнуло б. Але тоді це була бомба сповільненої дії, з відтермінуванням на рік. Атмосфера напруження у фільмі передана настільки переконливо, насамперед завдяки відмінній грі акторів, що місцями за розвитком сюжету відчуваєш, як усе це починає лоскотати нерви, і тебе охоплює розпач.
Prime Minister of the United Kingdom Neville Chamberlain (Jeremy Irons) and Hugh Legat (George MacKay) Source
У 1938 році всі були в стані якогось очікування й ілюзорної надії. До речі, у фільмі слово «надія» трактується як слабкий аргумент («краще було б без неї» — ця репліка звучить двічі, тільки вустами різних персонажів). Ти дивишся фільм, уже знаючи чим все закінчиться, і просто по факту оцінюєш ситуацію. У той самий час намагаєшся поставити себе на місце головних дійових осіб і відчути їхні хвилювання, спробу змінити хід історії, запобігти майбутній трагедії. І по-справжньому проживаєш разом із ними ту реальну небезпеку, розуміючи, що вихід лишається тільки один: готуватися до війни. Дипломатія і політика безсилі, коли, фактично, маховик запущено, і кожен має взяти на себе відповідальність бути захисником своєї країни. Не інакше. І тільки до перемоги!